Це найважливіша тема, про яку я будь-коли писав. Я щиро вважаю, що вона належить до найважливіших для нашого спільного майбутнього. Відокремлення грошей від політики є зрушенням, яке глибоко вплине на життя практично кожної людини на планеті на багато поколінь уперед.
Я кажу «буде», а не «могло б», «було б» чи «має потенціал», бо я оптиміст. Я вірю, що ми ДОСЯГНЕМО цієї мети, адже альтернатива настільки похмура й страшна, що вибору немає.
Я практично завершив цю статтю ще до оголошення про (часткову) перемогу Ripple над SEC, але цей результат значно підсилює справу відокремлення грошей від політики. Слідкуйте за подробицями!
Цитати
Почнімо зі слів людей, відоміших за мене, які напрочуд влучно задають тон:
Хто контролює грошову пропозицію нації, той контролює націю.
Джеймс А. Гарфілд
Дайте мені контроль над валютою нації, і мені байдуже, хто пише її закони.
Маєр Амшель Ротшильд
Я щиро вірю разом із вами, що банківські установи небезпечніші за регулярні армії, а принцип витрачання грошей, які мають повертати нащадки, під назвою фінансування, є лише ошуканням майбутнього у великих масштабах
Банківський папір має бути скасований, а засіб обігу має бути повернений нації, якій він належить.
Томас Джефферсон
Американська мрія (про економічну свободу)
Я не американець (я народився у Британії і більшу частину дорослого життя прожив в Іспанії), але мене захоплює контраст між тим, ким США МАЛИ БУТИ, і тим, ким вони насправді стали.
Часто говорять, що США засновано на принципах «свободи, свободи слова, свободи віросповідання, належної правової процедури та свободи зібрань». Проте сьогодні майже нічого не згадують про іншу головну рушійну силу руху за незалежність від тогочасних європейських наддержав: економічну свободу.
Хоча я аж ніяк не експерт із цього питання, я прочитав достатньо, щоб знати: люди втомилися від контролю, який банкіри Старого континенту здійснювали над тогочасними монархами й політиками, які своєю чергою накладали на своїх підданих/громадян дедалі більший фінансовий тягар у вигляді податків тощо, що по суті робило населення дедалі біднішим, тоді як банкіри багатшали.
Звісно, як завжди, банкіри застосовували і пряник, і батіг. Пряник у вигляді хабарів, пільгових умов кредитування тощо; батіг у вигляді погроз підвищити відсотки за кредитами або просто припинити кредитні лінії. Не забуваймо, що приватні банкіри століттями фінансували військові перевороти, війни, політичні потрясіння та захоплення влади!
Батьки-засновники США були непохитні в тому, що цього не можна допустити, і не повинно статися в їхній щойно незалежній державі.
Що з цього вийшло? Я б стверджував, що нині США більше схожі на стару Європу, від якої вони хотіли втекти, ніж сама Європа. Не те щоб сучасна Європа була чарівним квітучим садом. Це не так.
Політично-банківський клас
Перенесімося у наші дні, і з глибоким жалем мушу повідомити, що переважна більшість світової економіки працює на системі, заснованій на фіаті, де пропозицією грошей керує... ну, хто саме?
Це не те місце для багатослівного аналізу, але стисло йдеться про те, що існує «клас» людей, які ухвалюють рішення про те, коли друкувати більше грошей, коли підвищувати чи знижувати процентні ставки…
Одна підгрупа цих людей, політики, «залежить» від того, що населення голосуватиме за одну з їхніх груп чи за іншу. Це призводить до повної відсутності довгострокового планування, а конкуруючі групи фактично використовують купівельну спроможність доходів і заощаджень звичайних людей як інструмент для здобуття голосів.
Інша група, банкіри (сюди я зараховую центральні та комерційні банки), не обирається, а вся система неймовірно непрозора щодо того, хто чим володіє, хто виграє від яких рішень тощо.
Ці дві групи живуть в одному просторі, ходять в одні й ті самі ресторани, відвідують одні й ті самі вечірки, а їхні діти навчаються в одних і тих самих школах.
Навіть якщо припустити, що в них самі лише добрі наміри, те, що вони так глибоко переплетені та мають настільки однорідне соціальне середовище, робить майже неможливим для них бачити за межами своєї привілейованої бульбашки, до чого призводять їхні дії в реальному світі. Я говорю не лише про дуже бідні чи робітничі родини. Навіть відносно заможні власники бізнесу, які не належать до політично-банківської еліти, сильно страждають від ухвалених рішень та нестабільності, яку створює ця система.
Контроль, контроль і ще більше контролю
Політично-банківський клас почувається чудово. Вони створили систему, в якій виграють за будь-яких обставин. Проте в їхньому метафоричному палаці є вікна, і вони помітили, що за ними стає дедалі більше сердитих облич.
Тож як вони можуть забезпечити збереження статус-кво? Дедалі більшим рівнем контролю над населенням. Як вони можуть це зробити? Стежити й стискати!
Ми живемо у світі, де більшу частину фізичної роботи тепер виконують машини. Крихітна частка населення розвинених країн працює в сільському господарстві, тоді як раніше це було понад 90%. Ми можемо вирощувати більш ніж достатньо їжі, будувати більш ніж достатньо будинків і виробляти більш ніж достатньо енергії силами невеликої частки робочої сили. І все ж, якимось чином, ми, схоже, працюємо дедалі більше. Чому? Нам доводиться платити за іпотеку, споживчі кредити, кредитні картки, податки, збори, мито… Список можна продовжувати. На якому етапі всі технологічні досягнення призведуть до МЕНШОЇ кількості роботи? Простіше кажучи, якщо ми продовжуватимемо з нинішньою системою, то ніколи.
До слова, наші банківські рахунки тепер відкриті книги для урядів і державних адміністрацій. Кожна покупка, яку ми робимо картками, записується, відстежується й аналізується. Хоча це правда, що певні антишахрайські алгоритми залежать від цих даних, це також, щонайменше, неймовірно моторошно, що за всім, що ми робимо, стежать.
Жага контролю сягає навіть далі, ніж контроль над окремими людьми. Нації та цілі блоки потенційно можуть піти на війну, щоб захистити свій контроль над грошовою пропозицією.
Інфляція висмоктує ваше багатство
Якщо ви читали мій архів дописів, то знаєте, що я вважаю одним із найфундаментальніших зрушень, необхідних для майбутнього світової економіки, усвідомлення населенням того, що саме таке інфляція: це не подорожчання речей, а розбавлення купівельної спроможності валюти внаслідок впорскування в обіг більшої грошової пропозиції.
Коли політики змагаються за голоси, а банкіри раді заробляти відсотки на дедалі більшій кількості кредитів, їм надто легко натиснути на спусковий гачок і друкувати дедалі більше грошей.
Коли банки рятують, це робиться за рахунок нової, щойно викарбуваної валюти від центральних банків. Вона допомагає банкам залишатися платоспроможними, але додаткова валюта в обігу фактично висмоктує вартість із тієї, що вже в обігу. Уявіть собі так: якби кожен долар США, євро чи фунт стерлінгів у приватних руках був золотою монетою, то це було б так, ніби уряд дозволив банкам відрізати тонку стружку від кожної монети, щоб покрити власні борги, і при цьому казав власникам золота, що проблеми немає, бо в них лишається стільки ж золотих монет.
Якщо так і є, то яка в банків мотивація поводитися відповідально, роздаючи кредити направо й наліво, коли вони перебувають у ситуації, в якій просто не можуть програти: або отримати прибуток, або бути врятованими?
Інший спосіб подивитися на це: паразити, що смокчуть кров, але, можливо, така аналогія була б надто різкою. Можливо.
Процентні ставки мали б це врівноважувати, але частіше за все їх використовують як політичний інструмент. Усі знають, як політичні партії люблять малювати гарні затишні економічні перспективи безпосередньо перед виборами, чи не так?
Це наша власна вина, принаймні так кажуть
Не забуваймо, що, крім контролю або принаймні сильного впливу на грошову пропозицію, політики й банкіри також мають сильний вплив на медіа. Тож що вони нам кажуть, коли наслідки друкування грошей і боргового циклу спричиняють серйозні проблеми в реальному житті? Просто: «це ваша власна вина».
Надмірні витрати, надмірні амбіції, надмірне споживання їжі, надмірні відпустки, надмірна освіта дітей, надмірне прагнення дати родині найкращий дах над головою, ви це вмієте.
Цикл, по суті, починається з того, що на населення обрушується потік повідомлень, які кажуть, що можна «купити це без відсотків, лише 10 невеликих платежів» або «звісно, ми можемо дати вам іпотеку на будинок вашої мрії… хочете ще й авто?». Ці повідомлення, чи то безпосередньо у вигляді реклами, чи опосередковано у вигляді наративу, який ми бачимо в новинних випусках, доходять до нас тими самими каналами, якими згодом усім кажуть, що вони самі на себе це накликали.
Люди витрачають більше, ніж слід, але не тому, що вони несповна розуму. Банки мають бути експертами, на яких люди покладаються по пораду й підтримку у фінансових питаннях. Насправді це мегакорпорації з акціонерами, жадібними до прибутку, але так їх не сприймають. Звісно, медіа подають їх як вельми офіційних, вельми професійних і вельми надійних. Якщо банк каже, що все гаразд, пересічна людина вважає, що банк знає, що робить, і не ризикував би, якби вона витрачала надто багато. Логічно, що вони не враховують, що в банку є страхувальна сітка. Чому б вони мали це робити, якщо їх ніколи насправді не вчили, як працює вся ця система?
Для протоколу: я погоджуюся, що люди витрачають надто багато, коли банки та інші фінансові установи дають їм кредити понад те, що вони можуть дозволити собі витратити. Люди хочуть найкращого для себе й своїх родин. Людські істоти мрійники. Однак я також вважаю, що в системах освіти більшості країн повністю бракує фінансової освіти і що цього б не траплялося, якби шанси не були так сильно на користь кредитора. Люди були б обачнішими.
Рішення: візьмімо фінансові справи у власні руки
А тепер хороші новини.
Вперше ми маємо технологію, яка дає змогу здійснювати цифрові транзакції одне з одним без потреби в посередниках.
Криптовалюти (крім стейблкоїнів та CBDC, які стануть темою окремої статті) не належать жодній країні, політики не можуть їх зупинити чи заблокувати (хоча неодмінно спробують), і ніхто не може на власний розсуд створити більше пропозиції (наприклад, щоб схилити вибори на свою користь).
Ми живемо у світі, який стає дедалі взаємопов’язанішим. Я часто беру участь у зустрічах із людьми з кількох континентів, і сьогодні в цьому немає нічого незвичного. Проте рух коштів по світу досі громіздкий і гальмується політикою, що постійно змінюється на місцевому рівні, адже місцеві королі та королеви борються за контроль над підданими: ставлять вартових біля воріт, стягують мито й податки на кожному етапі або дозволяють переказувати гроші через кордон лише обраним придворним. Технологія блокчейну, навпаки, не знає кордонів.
Я особисто не переконаний, що будь-який із нинішніх блокчейнів є кінцевою еволюцією цієї технології з погляду забезпечення повністю практичної альтернативи для платежів, але я абсолютно певен, що нинішні мережі та криптовалюти на них є частиною еволюційного процесу, який приведе до по-справжньому вільної світової економіки, в якій грошову пропозицію не можна використовувати як політичний інструмент.
І навпаки, це зрушення також може призвести до ширшого визнання потреби деполітизувати інші важливі публічні послуги, насамперед охорону здоров’я та освіту. Чим далі ця логіка веде суспільство цим шляхом, тим ближче ми будемо до повної ліквідації партійної політики. Замість вподобань політичних партій та їхніх спонсорів ми могли б просто зосередитися на тому, чого хочемо всі ми: здоров’я, безпеки та добробуту для наших родин.
Шлях буде довгим і кам’янистим, на ньому траплятимуться бандити, але цей шлях вартий того, щоб ним іти.
Нарешті, чому б нам усім не почати називати фіатні гроші «банківським папером», як казав Томас Джефферсон?
Касир: «Вибачте, ми не приймаємо крипту»
Я: «А, тобто лише банківський папір? Шкода. Піду до сусідів.»
Пов'язані теми
